Історія І.

У літньому таборі відпочинку старшокласники час від часу ввечері заходили до кімнат, де проживали діти молодшого віку, і змушували їх віджиматися від підлоги, погрожуючи за невиконання вимоги розправою.

Відповідь: У цій ситуації порушено право дитини  на життя та свободу від фізичного та психологічного насильства.

Насамперед, цим дітям потрібно було звернутися до вожатих або адміністрації табору.

Історія ІІ.

10-річна дівчинка щовечора йде з дому, бо до батьків приходять друзі. З якими вони вживають алкогольні напої, палять, шумлять. Дитина не може повчити уроки та вчасно лягти спати. А завтра – до школи.

Відповідь: У цій ситуації дитина фактично не може перебувати у приміщенні, яке їй належить, порушується право на відповідні умови життя.

Розв’язок: Дівчинка має все розповісти дорослій людині, якій довіряє ( класному керівнику, вчителю, психологу)

Історія ІІІ.

13-річний

хлопчик не ходить до школи,  бо старшокласники з нього насміхаються, інколи застосовують фізичну силу.При цьому йому забороняли розповісти все дорослим. Підліток скаржився класному керівнику, але той не бачивши у цьому проблеми, на скарги не зважав.

Відповідь: порушені ряд прав дитини:

Право на свободу від психічного та фізичного насильства;

Право на освіту;

Право на свободу слова

Право бути вислуханим в усіх справах, які її турбують

Розв’язок:

Звернутися до батьків,психолога та адміністрації школи ( завуча. Директора; якщо ситуація не буде виправленою, тоді до міліції, соціальної служби

Основне правило – не мовчати!

Мета:   

• поглибити знання учнів про права і свободи людини та права ди­тини;
• узагальнити знання учнів про вітчизняні та міжнародні нормативно-правові акти щодо прав людини (Конституцію України, Декларацію прав людини, Конвенцію про права дитини);
• виховувати в учнів високу правову культуру; переконання у необхідності дотримання законів.

Обладнання: нормативно-правові акти щодо прав людини, класна кімната прикрашена плакатами:

• 3 усіх скарбів знання — найкращий. Його не можна ні вкрасти, ні загу­бити, ні знищити. (Г.С. Сковорода)
• Знання права заслуговує найвищої шани. (Ульпіан)
• Цінність держави визначається цінністю її громадян. (Дж.-С. Міль)
  • Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані. (Сенека)
  • Основу міцного правопорядку складає свобода особи та її недоторкан­ність. (Б. О. Кістяківський)
  • Освіта надає людині гідності. (Д. Дідро)
  • Тільки праця дає право на насолоду життям. (М. О. Добролюбдв)
  • Кожна родина — це частина держави. (Аристотель)

 

 

 

 

Учител ь. Людина — найцінніший скарб. Кожен із вас — неповторна особистість, людина, яка живе сьогодні і саме такої більше на цій землі не­має, не було і ніколи не буде.

Видатний поет В. Симаненко так написав про неповторність кожного:

Ти знаєш, що ти людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої—одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди

Добрі, ласкаві та злі.

Сьогодні усе для тебе:

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Боти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

 Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Пройшло не одне тисячоліття, поки людство зрозуміло цю істину. Протягом багатьох віків складалися обов’язкові правила поведінки громадян, тобто правові норми, що встановлюються й охороняються державою.

 

 

 

 

 

Учитель. Людина вважається «мірилом всіх речей», її потреби, інте­реси, прагнення стають вирішальними для визначення розвитку суспіль­ства, для прогресу цивілізації.

У вирі життя не всі країни одночасно приходять до розуміння демо­кратії, її принципів, головних цілей та цінностей. Між різними класами, соціальними групами точиться запекла ідеологічна боротьба. В центрі її постають питання: що вважати засадою рівності людей — (рівноправ’я чи принцип класової приналежності? Чи можна відстоювати гасло свободи й справедливості, якщо люди народжуються різними як за здібностями, так і за можливостями, інтересами? Чи має людину якісь права від наро­дження? Чи існують загальнолюдські права, свобод», цінності?

На всі ці питання вже в середині XX століття формулюють відповіді політичні документи, створені за участю держав-членів Організації Об’єднаних Націй.

 

1-й у чень. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН проголошує «За­гальну дакларацію прав людини». У ній вперше в історії людства, історії міжнародних відносин були визначені головні права й свободи людини. Декларація проголосила, що «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, і рівних та Невід’ємних прав їх є основою свободи, справед­ливості та загального миру».

До прав людини, які підлягають загальній повазі та дотриманню, вхо­дять елементарні (природні) права особистості, громадянські, політичні та соціально-економічні права.

2-й у ч е н ь. До природних належить право кожної людини «на життя, на свободу і на особисту, недоторканність» (ст. 3). Також наголошується, що «ніхто не повинен бути у рабстві або у підневільному стані» (ст. 4), зазнавати тортур або дії, що принижують людську гідність (безпідставного арешту, вигнання). До елементарних належать: право на захист, на недоторканність житла, таємницю листування, захист честі та репутації.

Декларація визначає політичні й громадянські права та свободи людини: на свободу думки, совісті й релігії, свободу переконань та їх виявлення, свободу зборів і асоціацій, право брати участь в управлінні своєю держа­вою. Саме на цих правах базується загальне й рівне виборче право при таємному голосуванні.

Громадянські права — це і право «без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності та релігії створювати сім’ю та одружуватись, право вільно пе­ресуватись, володіти майном».

3-й учен ь. Засадовим стосовно всіх прав людини, названих у Декла­рації, є принцип рівноправ’я. Всі люди «народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» — наголошує 1-а стаття Декларації. І це не зале­жить від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, ста­нового або іншого становища. Всі люди рівні перед законом і мають право на захист законом.

4-й учень. Принципи Декларації викликали різні тлумачення, думки та погляди у людській свідомості. їх зіставляли з чинним законодавством, соціально-політичною та соціально-економічною системою різних держав, з ідеологічними теоріями, поширеними в тій чи іншій країні світу.

Права й свободи людини в сучасному розумінні не від’ємні від її обов’язків та відповідальності перед суспільством, державою, іншими людьми. Це фундамент не тільки демократії, але й справедливості, рів­ноправ’я, гуманізму. Такого висновку дійшло людство в кінці XX століття.

 

 

Учитель. Обов’язком громадянина кожної країни є визнання й до­тримання Конституції як головного Закону будь-якого суспільства.

Положення Конституції у кожній країні доповнюються та конкретизують­ся у різних галузях права: державному, цивільному, трудовому, сімейному, кримінальному та інших. Мабуть, не варто доводити, що кожна людина зобов’язана знати й дотримуватись тих законів, що існують у суспільстві. Тіль­ки таке суспільство, де всі люди рівні перед законом, де немає вищої влади, ніж закон, можна вважати справедливим у соціальному змісті. Окрім того, у кожної людини є головний стрижень особистості — її совість. Ртой же час, кожна людина засвоює у своєму житті неписані закони моралі. Таким чином, людські та громадські, соціальні та моральні закони стають основоїр загальнолюдських цінностей, цінностей демократії в сучасному світі.

Людство крокувало до цього визнання багато століть, заплатило жорс­току ціну, але ж і навело нескінченні приклади культурного прогресу, тобто гуманізму, втіленого в життя багатьох країн світу.

Чи можливо рівноправ’я ,в суспільстві, чи рівні люди між собою за пра­вами, і свободою, обов’язками та відповідальністю? Які саме права та обов’язки вважати за головні? Відповіді на ці питання хвилювали людство впродовж тисячоліть.

5-й учень. Почнемо з того, що суспільне життя часів Давньої Греції вже мало організовану форму — «поліс» (община — держава). Поліс усві­домлювався як об’єднана життєдіяльність людей, які мають спільні справи, спільні (суспільні) інтереси, діють у рамках певних норм та порядку. Саме таких людей Аристотель вважає за громадян.

6-й у ч е н ь.  Різні часи — різні рішення, різне розуміння. І щодо прав і ролі людини в суспільстві, і щодо устрою життя самого суспільства. Так, скажімо, Середньовіччя, яке для Європи тривало майже тисячу літ, пов’язувало долю людини, суспільства, держави лише з Богом, який їх створив. Коли ж настає епоха Відродження, а за нею — Нові часи, людство відновлює у своїй пам’яті гуманістичні цінності — права, свободи., ідеали, мораль вільної людини. За них потрібно боротись, їх потрібно відстоювати ціною тяжких випробувань багатьох поколінь.

Першою збіркою правових норм держави русичів-українців була «Руська правда» (термін «правда» означає тут закон), або, як її ще називали, — «Устав Великого князя Ярослава Володимировича в судах». Автор його— київський князь Ярослав; якого народ називав Мудрим. Князь у Київській державі був вищою судовою інстанцією — він карав і милував, на власний розсуд, тому, написавши у 1016 році «Правду і статут», Ярослав Мудрий тим самим визнав високе покликання Права і Суду в суспільстві. Він заповідав своєму народові: «…посій грамоті живіте, як Написав вам, так і держіте».

7-й у ч е н ь. Збереглися до нашого часу також різноманітні за змістом та значенням пам’ятки законотворчої діяльності державних органів влади за Литовсько-Руської доби, зокрема Литовський статут (1588 р.), щодот у Литовсько-Руській державі та на українських землях, що належали на той час Польщі. Джерелом написання його слугувала і «Руська Правда».

Та все ж Литовський статут відображав інтереси панівного стану, тому актами державно-конституційного характеру можна вважати лише догово­ри доби Гетьманської держави.

8-й у ч е нь. Показовим правовим документом є політичний меморіал Пилипа Орлика «Вивід прав України», написаний ним для захисту націо­нальних та державних прав України перед європейськими урядами з метою уникнути нового кривавого Полтавського бою чи винищення українців військами Меншикова від козацького Донецька до Батурина.

 Гетьман Війська Запорозького у вигнанні Пилип Орлик та його одно­думці  написали «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького» і 5 квітня 1710 року уклали їх як угоду між Гетьманом та Військом Запорозьким (власне українським народом).

Виходячи з традиції української державності, Пилип Орлик задокумен­тував у Конституції право України на самовизначення й незалежне державне існування»

9-й  у ч ен ь. Існування України як держави не раз ставало історичним фактом, зафіксованим у писаній формі, зокрема в 1-4 Універсалах Ук­раїнської Центральної Ради (1917-1918 рр.); у Конституції Української На­родної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 року; у прокламаціях Української Національної Ради у Львові 1918 року; в Акті Соборності України 22 січня 1919 року; в прого­лошеній 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України і навіть у фальшивому декларуванні суверенності України Конституціями УРСР. І лише 28 червня 1996 року Українська держава посіла «серед народів світу осібне і рівне становище».

Точкою відліку конституційного шляху України стала Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою 16 липня 1990 року, а через рік — в червні 1991 року — схвалена парламентом й опри­люднена Концепція нової Конституції України, на основі якої Конститу­ційна комісія підготувала проект Конституції.

10-й у ч е н ь.  Майже десять проектів Конституції виносилися на розгляд Верховної Ради України протягом 1992-1996 рр. У міжчасся було підписано Конституційний Договір між Президентом України і Верховною Радою. Він часто називається «Малою Конституцією», але головною його ознакою було те, що він укладений був на один рік.  Верховна Рада провела цілодобове засідання з 27 по 28 червня і прийняла нову Конституцію України.

11-й у ч е н ь. У Конституції України є окремий розділ, присвячений правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина. Він є дуже важли­вим, ґрунтовним і містить майже третину всіх статей. Перелік прав, перед­бачених Конституцією України, не є вичерпним, а це означає можливість його розширення, зокрема через офіційне схвалення Україною міжнарод­них актів щодо прав і свобод людини.

 Права і свободи в Конституції України поділяються на ті, які діють у сфері особистого життя та безпеки людини, суспільно-політичного жит­тя, у галузі економічної, соціальної та культурної діяльності.

12-й у ч е н ь. До особистих прав і свобод людини, що відповідають міжнародним документам, належать права: на життя та його закист, повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність, на  невтручання в особисте життя і таємницю листування, на недоторканність житла, на свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання, сво­боду пересування і проживання.

У Конституції відображено майже всі найголовніші політичні права і сво­боди: на участь в управлінні державними справами, на об’єднання, на мирні збори та демонстрації, на свободу друку та інформації, виборчі права.

До економічних прав, насамперед, належить право володіти, користу­ватись (розпоряджатися) своєю власністю, право на підприємницьку діяль­ність. Конституція гарантує громадянам різноманітні соціальні права; на працю, страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, на достатній життє­вий рівень, охорону здоров’я тощо.

До культурних конституційних прав відносять право на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової й технічної творчості та ін.

 

Учител ь. Конституція України не тільки проголошує права і свободи, а й гарантує забезпечення їх державою. Держава бере на себе відпо­відальність забезпечувати права і свободи людини і громадянина, сприяти їх реалізації, охороняти і захищати. Свої права і свободи громадяни можуть захищати в суді.

 

 

 

 

 

У ч и т е л ь. Не тільки права дорослих потребують визначення й захис­ту. Складною Проблемою сучасного людства є також права дітей, оскільки, на жаль, життя, здоров’я, навчання, щастя дітей усього світу поки що недо­статньо захищені. Про це багато пишуть і говорять, дехто намагається допомагати. Але кількість нещасних дітей не зменшується. Сьогодні майже 250 млн дітей у світі животіють, займаючись тяжкою працею, жебрацтвом, пограбуванням. Близько 30 млн дітей не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб помирають більше 5 млн дітей. Набули поши­рення торгівля дітьми, використання дітей, від яких відмовилися батьки, для пересаджування органів.

В Україні три чверті дітей — це діти з хронічними захворюваннями. У нас з’явився новий тип дитини — «діти вулиці». Пояснюючи своє пере­бування на вулиці, діти зазвичай називають сімейні негаразди та небажан­ня відвідувати школу. Основний загал таких дітей закінчили 3—4 класи, тобто початкову школу. Серед них найбільший відсоток неповнолітніх зло­чинців, наркоманів, торгівців наркотиками, повій.

Міжнародне співтовариство започаткувало спробу спільної допомоги дітям. У 1924 р. у м. Женеві було прийнято Декларацію прав дитини. 1959 р. розроблена і втілена в життя нова Декларація прав дитини. А 1989 році у Нью-Йорку всі прогресивні країни світу підписалися під Конвенцією прав дитини. В 1991р. Україна приєдналася до Конвенції. В 1993 р.  в м. Києві створено Всеукраїнський комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією, Україна у квітні 2001 року прийняла Закон «Про охорону дитинства».

Відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини дитиною вважається кожна людина до досягнення І8-річного віку. Права дитини — це певні спеціальні можливості, необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Кожна дитина; незалежно від раси, статі, мови, релігії, національності, майнового стану, стану здоров’я, має рівні права з усіма іншими дітьми.

Які ж спеціальні, додаткові права, що не мають дорослі люди, є в дитини?

13-й учень. Перелік прав, визнаних для дитини в Конвенції, охоплює права громадянські (особисті), соціальні, культурні й політичні. Немає прав економічних, бо визнано, що дитина повинна  вчитись, а не працювати.

Головним завданням Конвенції є забезпечення дітям особливого піклу­вання та допомоги, надання необхідного захисту і сприяння сім’ї як основ­ному осередку суспільства та природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів, а особливо дітей. Конвенція визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточен­ні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, дитина має бути повністю під­готовлена до самостійного життя в суспільстві’та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті ООН, а особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності

 

14-й учень. Держави-учасниці Конвенції зобов’язалися забезпечити такі права дитини:

 

           право на життя, на виживання.і здоровий розвиток;

           на ім’я та набуття громадянства;

           право знати своїх батьків і право на їх піклування; право на збереження індивідуальності;

           право не розлучатись з батьками всупереч їх бажанню;

право на возз’єднання з сім’єю, що перебуває в іншій державі;

право залишати будь-яку країну і повертатися у свою країну;

Право на захист у разі незаконного переміщення та неповернення із-за кордону;

право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань;

свободу думки, совісті, релігії;

свободу асоціацій та мирних зборів;,

право на повну інформацію, що сприяє благополуччю дитини, право на користування послугами системи охорони здоров’я;

право на охорону сімейного та особистого життя;

право користуватися благами соціального забезпечення;

право на освіту,

право на захист від економічної експлуатації;

право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами і психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень;

право на гуманне поводження, на захист від незаконного чи свавільно­го позбавлення волі.

 

Учитель. Конвенцією проголошений принцип рівної відповідаль­ності обох батьків і законних опікунів за виховання дитини; встановлено обов’язок держави щодо піклування, заохочення та забезпечення прав ди­тини.

Конвенція визнає й особливі права для дітей інвалідів, а також суспіль­но непристосованих дітей.

15-й учень

Хоча ми всі ще школярі,

Та в нас закон є і права.

І ми навік запам’ятали

Із декларації слова:

Всі діти вільні і всі рівні,

І треба дружно всім нам жити.

Тож, ми із школи ще вчимося

Всіх поважати і любити.

                                 Права дитини вивчимо сумлінно.

Це так потрібно, так важливо

Напевне знати в наші дні,

Коли із нами справедливо

Вчиняють, а коли і ні.

Тож прочитай, завчи напам’ять,

Порадь їх друзям і батькам.

Права дітей всім треба знать!

Учитель.  Для здійснення міжнародного контролю за дотриманням прав дитини і виконанням зобов’язань, перебраних державами, було ство­рено Комітет з прав дитини ООН.

Якщо вам потрібна допомога або серйозна порада, якщо порушені ваші права, у нашому селищі ви можете звернутися до:

• дорослих осіб, яким довіряєте;
• соціального педагога школи;
• психолога у школі;
• психологічної служби за телефоном довіри;
• служби у справах неповнолітніх;
• центру соціальних служб для молоді;
• опікунської ради (селища, району);
• громадських організацій, що опікуються проблемами порушення прав дитини;
• міліції за телефоном  102.

 

П А М ‘ Я Т К А

 ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ДИТИНИ

П Р А В А

О Б О В ‘ Я З К И

1.    На життя, розвиток та повагу; ім’я та громадянство 2.  На сім’ю, захист та піклування 3.   Свобода слова, думки, совісті та релігії 4.  Захист від усіх форм фізичного та психологічного  насильства 5.   Захист від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди добробуту дитини 6.  На охорону здоров’я 7.   На відпочинок та дозвілля 8.  На достатні умови життя 9.  На освіту  10.   Захист у випадку збройного конфлікту 11.Доступ до інформації

1.    Поважати батьків, дорослих, вчителів  2.  Старанно навчатися 3.   Берегти шкільне майно 4.  Берегти природу та навколишне середовище 5.   Дотримуватись моральних норм поведінки 6.  Дотримуватися правил особистої гігієни 7.   Не порушувати правила дорожнього руху 8.  Знати та поважати закони  держави.

 

 

Клеванської ЗОШ №1I–IIIступенів

Столярця Андрія Миколайовича

Сьогодні не можна бути педагогічно грамотним фахівцем без вивчення новітніх освітніх технологій. Традиційно застосовувані методи, за яких учні лише сприймають знання, що їм передаються, здатні сформувати в учнів тільки визначений «заданий» тип подальших дій та поведінки. Учителю необхідно орієнтуватись в широкому спектрі сучасних інноваційних технологій, ідей, напрямів. Саме тому я обрав своєю проблемою у педагогічний діяльності «Використання сучасних інноваційних технологій у вивченні історії та правознавства».

Дуже часто, кажучи про права людини, рівність та свободу, ми забуваємо про те, що в нашій конкретній школі, конкретному класі дитина лишається одиницею «процесу», абстрактним об’єктом, який майже не говорить, бо не хоче говорити. Заговорити з учнями як з партнерами, дотримуватися рівня дитини – мета інтерактивного навчання. Для того, щоб учень перейнявся жагою відкриття, треба забезпечити, аби його особа перебувала у центрі всієї діяльності, стати посередником у взаємодії суб’єктів навчання.

На уроках « Правознавства» найскладнішим випробуванням для вчителя є те, що йому майже нічого не потрібно розповідати учням. І після цих уроків розумієш, що у нас дуже розумні діти, а талант вчителя полягає в тому, щоб бути для них помічником, просто підтримати їх, створивши умови для того, щоб діти вчилися працювати самостійно.

При використанні інтерактивних методик важливим є звернення до думки учня як на етапі визначення мети уроку, так і під час підбиття підсумків уроку. Також дуже важливо знати, чи досягли учні очікуваних результатів уроку. Тому мета уроку повинна бути зрозумілою учням і посильною для досягнення. Одним із головних прийомів є фіксація мети, очікуваних результатів на дошці, щоб повернутися до неї наприкінці уроку й переконатися, що мета досягнута.

Основними запитаннями для перевірки очікуваних результатів можуть бути такі:

• Що нового дізналися на уроці?

• Що вас найбільше зацікавило?

• Про що ви хотіли б дізнатися більше?

• Як ви будете використовувати ті знання, що отримали на уроці?

Ці та подібні питання можна ставити й під час перевірки домашнього

завдання.

У процесі інтерактивного навчання учитель та учень є рівноправними

учасниками; правда, учитель зобов’язаний бути першим серед рівних. Отже, демократичний стиль управління учнівським колективом — характерна ознака інтерактивного навчання.

Також важливим під час організації різних видів роботи на уроці є різноманітне розташування учнівських столів (в ряд, декілька столів поряд,

по кругу). Це сприяє створенню творчої атмосфери в процесі пізнавальної діяльності учнів.

Основу інтерактивного навчання становить активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою спілкування учнів між собою, учнів з учителем, між групами, спрямованого на вирішення спільної проблеми.

Слід зауважити, що, по-перше, інтерактивні методи вимагають певної зміни життя всього класу. По-друге, використання інтерактивних методик — не самоціль. Це лише засіб досягти такої атмосфери в класі,що найкраще сприяє розумінню демократії, духу права і громадянського суспільства, співробітництва, взаєморозуміння й доброзичливості.

По-третє, не всі вчителі «створені» для інтерактивних методик, що передбачає відверте спілкування зі школярами. Але використання цих методик дає можливість для фахового росту, для навчання разом з учнями.

По-четверте, для того, щоб охопити весь обсяг матеріалу і глибоко його вивчити, вчитель повинен старанно планувати свою роботу, а для здійснення контролю над ходом навчання також потрібно попередньо добре підготуватися.

Таким чином, вивчення « Правознавства»— це практичне застосування права у повсякденному житті. Завдання цієї дисципліни полягає в розвитку у дітей розуміння цінностей і принципів, на яких ґрунтується правова система, під час систематичного навчання й застосування інтерактивних методів. Звичайно дослідити всі педагогічні технології, тим більше застосовувати їх у своїй педагогічний діяльності є практично неможливо, оскільки їх є надто багато і не дивно, що кількість їх збільшується.

Тому у ході своєї діяльності я ставлю собі за ціль використовувати ті педагогічні технології, які реально сприяють підвищенню рівня навченості та зацікавленості учнів на уроках історії та правознавства. А саме застосування інтерактивних методів роботи: «мозкового штурму», дискусій, групового та індивідуального аналізу правових ситуацій, взаємонавчання, «мікрофон» , «займи позицію», «методу Прес»; імітації спрощених судових засідань, навчальної мозаїки, рольових ігор, моделювання, тощо. Адже не тільки зміст формує у молоді демократичні цінності, а й стиль навчання.